14 січня - Старий новий рік, Василя:

Опівночі господиня у чоловічій шапці йшла до джерела, та набравши там води, кидала у посуд декілька срібних монет. Цей посуд вона несла до хати, а вдосвіта, парубки що мали йти засівати умивалися тією водою – щоб гроші водилися.
Віруючі люди шукали у цю ніч магічне зело – «нечуйвітер». І хоча за повір’ям його могли знайти лише сліпі, воно приносило своєму власнику неймовірну вдачу.
До світанку годилося спалити всі «Дідухи».
На Василі заборонялося щось різати – бо то гріх.
Вранці, по оселях розпочинали бігати засівальники. Це мали бути лише хлопчики. Раненько вставши, вони набирали у спеціальну рукавицю житнє чи пшеничне зерно, і ставши на покуті засівали перш за все рідну хату. Далі засівальники обходили своїх сусідів, хрещених та взагалі всі оселі. Вважалося, чим більше засівальників завітає до оселі – тим кращим вдасться рік.
У тих селах де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було – удосвіта.
У новому році, першим до хати мав зайти хлопчик.
В цей день обов’язково годилося гутати (вітати) всіх Василів.
Зерно від посівальників ретельно збирали та давали курям – щоб швидше та краще неслися.
На Новий рік було за звичай ходити одне-до-одного в гості, але робили це під вечір, коли відзасівають полазники.
На вечір, всім селом «водили Василя». Такий собі жартівливий вертеп, на кшталт «водіння Меланки» напередодні.
З цього дня розпочиналися так звані «страсні вечори», під час яких особливо небезпечною була нечиста сила, а тому газди усіляко намагалися убезпечити свої обійстя від злих духів.