Початок історії Роменської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11 нерозривно пов'язаний з історією залізниці на Роменщині. 4 липня 1874 року було відкрито рух по Лібаво-Роменській залізниці. Спочатку вона називалась «Ландваро-Роменською», бо з’єднувала Ромни з містом Мітава. У 1877р. залізниця була продовжена до портового міста Лібава на Балтійському морі, тепер – місто Лієпая, Республіка Латвія. Сама ж залізниця була вже готова роком раніше. Щоправда, їздити нею можна було лише в одному напрямку, - в бік станції Бахмач.
На той час один із наших земляків-роменців, очевидно, механік-самоук, із козацьким іменем Погорілко, самостійно здійснив дуже складні інженерно-геодезичні та економічні розрахунки про доцільність побудови залізниці від Ромен до самого Дніпра, в районі міста Кременчук, і подав їх царському урядові. Доведення нашого земляка були такі переконливі, що здивовані чиновники змушені були прийняти його точку зору і дати, як кажуть, зелене світло на продовження будівництва. У результаті цього 1 жовтня 1888 року з’явилася, ще й «Роменсько-Кременчуцька залізниця».
Обидві залізниці будували наші прадіди, тобто мешканці наших Ромен та сусідніх сіл та містечок, будували вручну, без будь-якої техніки, фізично дуже важко, надзвичайно винахідливо, розумно й красиво. Ще й на сьогоднішній день ці залізниці залишаються справжнім шедевром земляних технічних робіт й аналогів в Україні просто не мають.
На той час один із наших земляків-роменців, очевидно, механік-самоук, із козацьким іменем Погорілко, самостійно здійснив дуже складні інженерно-геодезичні та економічні розрахунки про доцільність побудови залізниці від Ромен до самого Дніпра, в районі міста Кременчук, і подав їх царському урядові. Доведення нашого земляка були такі переконливі, що здивовані чиновники змушені були прийняти його точку зору і дати, як кажуть, зелене світло на продовження будівництва. У результаті цього 1 жовтня 1888 року з’явилася, ще й «Роменсько-Кременчуцька залізниця».
Обидві залізниці будували наші прадіди, тобто мешканці наших Ромен та сусідніх сіл та містечок, будували вручну, без будь-якої техніки, фізично дуже важко, надзвичайно винахідливо, розумно й красиво. Ще й на сьогоднішній день ці залізниці залишаються справжнім шедевром земляних технічних робіт й аналогів в Україні просто не мають.
Оскільки перетворення станції Ромни із рядової кінцевої у єдину на всьому прогоні «Бахмач-Ромодан» вузлову станцію вимагало досить значної кількості кваліфікованих робітників, то поступово виник задум готувати їх безпосередньо на місці.
Саме з цією метою було прийнято рішення про відкриття в Ромнах залізничного училища. Згідно наказу Харківсько-Миколаївського управління, - попередника сучасної «Південної залізниці», із центром у місті Харків, спорудження приміщень для училища розпочалося в 1898 році. Очевидно, саме ця обставина дала певні підстави відомому сучасному українському дослідникові В.В.Вечерському віднести початок училища вже до ХІХ ст. («Ромни в ХІХ ст. більше скидалися на губернське місто, ніж на повітове. Тут були чоловіча й жіноча гімназії, реальне, комерційне, духовне й залізничне училища, бібліотека, дві друкарні, театр».
Щорічно до училища приймались понад двісті дітей заможних залізничників. У школі працювало 8-9 вчителів. Першим завідуючим училища був Лободський.
З моменту виникнення училище входило до відання відділу освітніх закладів управління Лібаво-Роменської залізниці, яке знаходилося в Мінську. Для організованого отримання платні, не пізніше четвертого числа кожного місяця, адміністрація училища мала надсилати до управління списки на "жалування службовцям училища" (так тоді називався вчительський колектив і обслуговуючий персонал). Звітність про діяльність училища повинна була надсилатись інспектору народних училищ 2-го району Полтавської губернії Київського навчального округу.
Училище відносилось до початкових навчальних закладів і не давало права випускникам займати посади, але така перевага була у випускників середніх навчальних закладів. Окрім загальних предметів в училищі викладали рукоділля, прикладне навчання, ручну працю, співи та музику, садівництво та городництво (викладач Лободський), гімнастику (викладач Гвоздецький), військовий стрій. Для поліпшення занять з військової підготовки у грудні 1912 року на ім’я попечителя Констинського було відправлено з відділу освітніх закладів Лібаво–Роменської залізниці тридцять дерев’яних гвинтівок.
Усі учні носили спеціальну форму за зразком, описаним у відповідному циркулярі відділу освітніх закладів. Навчання в училищі було платним, але деякі учні звільнялись від оплати. Окрім цього, неплатоспроможним батькам дітей, що навчалися в училищі, надавалась матеріальна допомога. Різдвяні канікули устанавлювались з 26 грудня по 6 січня (за старим стилем) і називались зимовими вакаціями.
Саме з цією метою було прийнято рішення про відкриття в Ромнах залізничного училища. Згідно наказу Харківсько-Миколаївського управління, - попередника сучасної «Південної залізниці», із центром у місті Харків, спорудження приміщень для училища розпочалося в 1898 році. Очевидно, саме ця обставина дала певні підстави відомому сучасному українському дослідникові В.В.Вечерському віднести початок училища вже до ХІХ ст. («Ромни в ХІХ ст. більше скидалися на губернське місто, ніж на повітове. Тут були чоловіча й жіноча гімназії, реальне, комерційне, духовне й залізничне училища, бібліотека, дві друкарні, театр».Щорічно до училища приймались понад двісті дітей заможних залізничників. У школі працювало 8-9 вчителів. Першим завідуючим училища був Лободський.
З моменту виникнення училище входило до відання відділу освітніх закладів управління Лібаво-Роменської залізниці, яке знаходилося в Мінську. Для організованого отримання платні, не пізніше четвертого числа кожного місяця, адміністрація училища мала надсилати до управління списки на "жалування службовцям училища" (так тоді називався вчительський колектив і обслуговуючий персонал). Звітність про діяльність училища повинна була надсилатись інспектору народних училищ 2-го району Полтавської губернії Київського навчального округу.
Училище відносилось до початкових навчальних закладів і не давало права випускникам займати посади, але така перевага була у випускників середніх навчальних закладів. Окрім загальних предметів в училищі викладали рукоділля, прикладне навчання, ручну працю, співи та музику, садівництво та городництво (викладач Лободський), гімнастику (викладач Гвоздецький), військовий стрій. Для поліпшення занять з військової підготовки у грудні 1912 року на ім’я попечителя Констинського було відправлено з відділу освітніх закладів Лібаво–Роменської залізниці тридцять дерев’яних гвинтівок.
Усі учні носили спеціальну форму за зразком, описаним у відповідному циркулярі відділу освітніх закладів. Навчання в училищі було платним, але деякі учні звільнялись від оплати. Окрім цього, неплатоспроможним батькам дітей, що навчалися в училищі, надавалась матеріальна допомога. Різдвяні канікули устанавлювались з 26 грудня по 6 січня (за старим стилем) і називались зимовими вакаціями.
З 20 листопада 1914 року навчальний заклад став Олександрівсько-Роменським залізничним училищем, про що свідчить наказ № 114 Міністерства управління залізниць від 15 грудня 1914 року. Училище працювало для дітей простих робітників залізничників і першою вчителькою була Шмариго Ганна Павлівна.